Мабуть, нема жодного поціновувача хмельницького футзалу, який би жодного разу не чув принаймі назви цієї команди. Це гранд, який роками тішив вболівальників своєю грою та дарував безліч емоцій. Все це про команду Хмельницькі Делікатеси. Та, на жаль, кожна історія має свій початок та свій кінець. Ми вирішили поспілкуватися з граючим тренером «делікатесних» Дмитром Мартинюком, щоб дізнатися більше деталей та зберегти історію цієї команди.
Отже, команда “Хмельницькі делікатеси”. Якщо коротко, коли і як все розпочиналося?
Клуб розпочав свою історію у 2012 році. Наскільки мені відомо, ініціатором створення клубу був Віктор Вербовий. Президент команди, Коломієць Валерій Володимирович, підтримав цю ідею. З того часу і розпочалася цікава та багата на події і здобутки історія клубу. Віктор Вербовий був першим з двох тренерів в історії команди. Тоді за «Хмельницькі Делікатеси» виступали працівники підприємства.
Вперше п’єдестал команда посіла у 2017 році, оформивши тоді “золотий дубль”. Частина гравців сучасних “делікатесів” вже тоді була активними гравцями команди, зокрема саме тоді для публіки став відомим Назарій Самчук. Мабуть, про той сезон ходило багато легенд та розповідей для молодих гравців, які грають зараз. Чи слідкували ви вже тоді за командою?
На той час я ще був професійним гравцем футзального клубу СК “Сокіл”. Буду чесним, майже не слідкував за чемпіонатом міста, був сконцентрований на виступах за команду у найсильнішій футзальній лізі України. Щодо “золотого дубля” команди, це був перший вагомий здобуток. ФК “Хмельницькі делікатеси” довгий час йшли до цього, старанно працювали, і важка праця дала свій результат. Знаю, що це змотивувало президента та колектив до більших досягнень у футзальному сезоні. Щодо Назара Самчука, він є одним із “старожилів” клубу, майже від першого року його заснування. Він знає та пам’ятає набагато більше за мене. Людина – приклад відданості клубу, приклад для молодих гравців, спокійний, врівноважений та надзвичайно вихований. Моєму основному критерію у підборі гравців було людяність, працьовитість та виховання гравця. Були випадки, коли був гравець з неймовірним талантом, але по даних критеріях були великі сумніви.
Після не зовсім вдалого футзального сезону 2017/2018, на осінь 2018 ви прийшли в команду в ролі тренера. Чи складно було пристосуватися до гравців, які вже не перший рік грали разом та мали своє бачення гри? Та й загалом, яким цей дебютний сезон у ролі тренера видався для вас?
Роль тренера – це щось особливе для мене. Пам’ятаю першу зустріч з президентом, про що ми розмовляли, наскільки я хвилювався. Валерій Володимирович, як на мене, дуже легко погодив мою кандидатуру, я, не думаючи, прийняв пропозицію. Це було одне з найбільш правильних рішень у моїй футзальній кар’єрі. Було важко закінчити професійну кар’єру гравця, але завдяки “Хмельницьким делікатесам” цей період переживання був надзвичайно коротким. З моїм приходом у клуб, склад команди істотно змінився, я запросив багато нових гравців. Також ми попрощалися з деякими, на той час діючими, гравцями. Найбільші сумніви у мене викликало те, як старші на 5-15 років гравці будуть мене сприймати. Але, напрочуд, їм було настільки цікаво сприймати щось нове, що вони невпинно працювали та поглинали все як губка. Як на мене, ми з командою з першого дня знайшли конект. Це був мій єдиний сезон в якості тільки тренера, він був особливий. Наступні сезони я вже був у ролі граючого тренера.
За підсумками вдалого сезону, команда здобула право представляти місто на Кубку Регіонів АФЛУ в Ужгороді. Тоді команда під вашим керівництвом отримала срібло змагань. Який найяскравіший ваш спогад з тієї поїздки?
Перший футзальний здобуток для команди – перемога в Кубку Преміум-ліги. Виїзд в Ужгород був першим, так сказати, “закордонним” турніром для команди. Щось нове та цікаве. Хочу подякувати президенту за той комфорт, який він завжди намагався створити для команди. Це готелі, харчування, проїзд. Я знаю, як все відбувається в професійних командах, за цими показниками “Хмельницькі делікатеси” завжди були на рівні. Ми досі командою згадуємо наш виступ в Ужгороді, він був одним з найбільш емоційних та драматичних. Найяскравіший момент… важке питання. Весь турнір був яскравим. Але, напевно, мені, як тренеру, запам’яталися два розіграні стандарти після тайм-ауту, які принесли команді перемогу. Завжди кайфував, коли показував на планшеті, і це одразу переносилося на майданчик. Прекрасний був результат для хмельницького футзалу загалом.
- “Хмельницькі делікатеси” більше відомі як футзальна команда. Але щороку ви брали участь і в змаганнях з мініфутболу. Наскільки нижчий пріоритет віддавався літнім чемпіонатам проти зимових? Чи різниці не було?
Ми завжди з президентом команди сідали за стіл переговорів перед кожним стартом чемпіонатів. І завжди було одне завдання – чемпіонство у всіх турнірах. Моє завдання було донести президенту, що для цього потрібно, зі сторони Валерія Володимировича – погодити мої, іноді чудернацькі, ідеї для досягнення цілей. Кожен сезон підготовки розпочинався тільки з цього. Підбір виконавців, тренувальний процес, обговорення майбутнього команди. Щодо різниці зимового та літнього чемпіонату, ми дійсно позиціонували себе як футзальну команду. Я розглядав літній сезон як можливість перегляду нових гравців та підготовку до футзального сезону. Думаю, результат команди в літніх чемпіонатах говорить сам за себе: чотири поспіль чемпіонства у Преміум-лізі та фіналісти Першого воєнного чемпіонату. Наступні чотири роки я, як останній тренер, ФК “Хмельницькі делікатеси”, можу не хвилюватись, що хтось повторить це досягнення. І маю великі сумніви, що хтось взагалі зробить це чотири роки поспіль.
Золотий дубль з футзалу сезону 2019/2020. Той сезон став для команди початком легендарної чемпіонської серії. Чи в порівнянні з останніми сезонами зріс конкурентний рівень чемпіонату? Здається, перемагати тоді було значно легше.
На мою думку, тоді ми підібрали найбільш боєздатний колектив за всю історію існування команди. Ми дійсно високо підняли планку власних досягнень та амбіцій. Можливо, це прозвучить зухвало, але вважаю, що команда “Хмельницькі делікатеси” на той час диктувала рівень чемпіонату та штовхала всі інші колективи до розвитку. Наша конкуренція спонукала інших президентів до розвитку власних клубів, ми були свого роду “корисним” подразником для підняття рівня Преміум-ліги в цілому. Чи давалися нам перемоги легко? Ні в якому разі. Ми багато та наполегливо працювали на тренуваннях, трансферному внутрішньому ринку, що й стало нашою перевагою в порівнянні з іншими.
У сезоні 2020/2021 обертів почав набирати Helpix, який своїм “зірковим складом” виглядав командою, яка могла би перервати чемпіонську серію “Хмельницьких делікатесів”. Факт обговорень вболівальників на цю тему “підігрівав” мотивацію всередині команди?
Як я казав вище, корисний “подразник” спрацював, і Helpix почав також рухатись вперед. Наша здорова конкуренція з даним колективом була чудовою, найбільше задоволення від цього отримували наші вболівальники, які отримували якісний футзал, чоловічу боротьбу, жагу до перемоги обох колективів та повагу один до одного. Звичайно, це додавало нам мотивації. Я завжди любив грати з тактично підкованими командами, подобалося бути на крок попереду в цьому плані, розгадувати задуми суперника. Helpix була однією з тих команд, яка мені дозволяла від цього кайфувати.
Окрім змагань на міському рівні, “Хмельницькі делікатеси” неодноразово ставали учасниками регіональних та всеукраїнських змагань. Що для команди означав цей досвід? Або, можливо, пригадаєте якусь конкретну команду, боротьба проти якої тоді запам’яталася.
Ми завжди брали участь у всеукраїнських змаганнях після наших внутрішніх перемог та гідно представляли наше місто та область. Вихід в 1/4 Кубку України залишиться найбільшим досягненням в історії ФК “Хмельницькі делікатеси”. Ми з президентом завжди шукали нові виклики для зростання команди. Саме таким і виявився наш виступ в Кубку України, тоді ми здобули неоціненний досвід, а гравці спробували свої сили з командою Екстраліги. Найбільш пам’ятна гра – це гра проти “Гепарда” з Харкова, де по сумі двох матчів ми здобули перемогу на власному майданчику. Боротьба точилася до останньої хвилини, і саме наша команда здобула право на вихід в 1/4 фіналу.
Далі буде… (продовження у 2 частині)
